ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 25 червня 2011 року
Верховний Суд України у складі: головуючого - Гусака М. Б., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Промжитлосільбуд" (далі - Товариство) до управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м. Вінниці (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про скасування рішень, встановив:
У вересні 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просило скасувати рішення управління ПФУ від 11 липня 2008 року N 500, N 501, N 502; від 1 вересня 2008 року N 654, N 655, N 749; від 19 вересня 2008 року N 748, якими до нього застосовано фінансові санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків, донарахованих органом ПФУ.
На обґрунтування позову Товариство послалося на порушення при прийнятті оскаржуваних рішень, зокрема положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Ухвалою від 1 грудня 2008 року Вінницький окружний адміністративний суд задовольнив клопотання позивача про залишення без розгляду позовних вимог у частині оскарження рішень відповідача від 1 вересня 2008 року N 749 та від 19 вересня 2009 року N 748, скасованих останнім.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2010 року, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування рішень від 1 вересня 2008 року N 654, N 655, суд першої інстанції, з яким погодилися суд апеляційної та касаційної інстанцій, за заявою відповідача застосував частину першу статті 100 КАС.
У частині вимог щодо скасування рішень від 11 липня 2008 року N 500, N 501, N 502 суди визнали необґрунтованими доводи Товариства про застосування управлінням ПФУ санкцій з порушенням строку позовної давності, передбаченого статтею 99 КАС, оскільки за змістом частини 15 статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058 IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV) строк давності до спірних відносин не застосовується.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, Товариство просить скасувати оскаржуване рішення Вищого адміністративного суду України, справу направити на новий касаційний розгляд.
Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Товариства ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2008 року та від 3 грудня 2009 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 250 Господарського кодексу України (далі - ГК).
У справах, рішення касаційного суду в яких додані до заяви, цей суд дійшов висновку про те, що фінансові санкції, які застосовуються до платників страхових внесків, є адміністративно-господарськими, тому застосування їх з порушенням строків, встановлених статтею 250 ГК, є необґрунтованим.
У справі ж, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення попередніх судів, погодився з їх висновками щодо правомірності застосування до позивача фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків.
Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що ним було неоднаково застосовано вказану норму права, при цьому у справі, що розглядається, - правильно.
Статтею 20 Закону N 1058-IV встановлено порядок обчислення та сплати страхових внесків.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду <...> (частина 6 цієї статті).
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом <...> (частина 10 тієї самої статті).
Відповідно до частини першої статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 15 статті 106 Закону N 1058-IV встановлено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
У розумінні Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" рішення органу ПФУ не є виконавчим документом, тому недоїмка, штраф та пеня стягуються в судовому порядку. Оскільки строки стягнення не є предметом регулювання Закону N 1058-IV, точастину 15 статті 106 цього Закону в контексті положень частини 14 цієї ж статті треба розуміти як непоширення строків давності не лише на стягнення недоїмки, пені та штрафів в судовому порядку, а й на прийняття рішення органу ПФУ про їх застосування.
Таким чином, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно надав перевагу спеціальній нормі, у даному випадку - частині 15 статті 106 Закону N 1058-IV, а не статті 250 ГК, норми якої є загальними щодо спірних відносин.
Згідно з частиною 1 статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:
У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства "Промжитлосільбуд" відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М. Б. Гусак
Судді: М. І. Балюк
О. Т. Кузьменко
Н. П. Лященко
В. Л. Маринченко
Л. І. Охрімчук
П. В. Панталієнко
В. Ф. Пивовар
О. І. Потильчак
Б. М. Пошва
А. І. Редька
Я. М. Романюк
Ю. Л. Сенін
А. М. Скотарь
Т. С. Таран
О. О. Терлецький
Ю. Г. Тітов
І. Б. Шицький
В. Ф. Школяров
А. Г. Ярема
В. П. Барбара
І. С. Берднік
Л. Ф. Глос
Т. В. Гошовська
Л. І. Григор'єва
М. І. Гриців
В. С. Гуль
В. І. Гуменюк
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
Г. В. Канигіна
М. Р. Кліменко
М. Є. Короткевич
О. А. Коротких
В. І. Косарєв
В. В. Кривенко