Гуляйполе > Махно и махновщина
Гуляй-стріляй-поле!!!
SINDIKAT777:
...А когда-то, когда-то…
Весёлым парнем,
До костей весь пропахший
Степной травой,
Я пришёл в этот город с пустыми руками,
Но зато с полным сердцем
И не пустой головой.
Я верил… я горел…
Я шёл с революцией,
Я думал, что братство не мечта и не сон,
Что все во единое море сольются,
Все сонмы народов,
И рас, и племён.
С. Єсенін
Нестор Іванович Махно народився в 1889 році в Гуляйполі (або, як тоді писали, Гуляй-Поле) - волосному центрі Олександрівського повіту Єкатеринославської губернії (нині Гуляйполе розташоване в Запорізькій області), у бідній селянській родині, з 12 років наймитував у німецьких колоністів, одержав початкову освіту в церковно-парафіяльній школі...
Важко сказати, як склалася б його подальша доля, якби Махно не потрапив, за його словами, під ідейний вплив анархіста-революціонера Володимира Антоні, відомого під "революційним ім’ям" Заратустри. В юному Несторі прокинувся бунтарський дух його козацьких пращурів, які давно колись заснували село під хвацькою назвою Гуляйполе.
Вікові традиції запорізько-гайдамацької вольниці та зневаги до будь-якої державної влади вигадливим чином переплелися з анархістськими ідеями Бакуніна і Кропоткіна, головною складовою яких було заперечення не тільки "фараонівського монстра", себто держави, але навіть такого "буржуазного пережитку", як родина... Недарма в старовинній козацькій пісні прославлялися достоїнства Сагайдачного, "що проміняв жінку на тютюн та люльку..."
Нестор прийшов у групу анархістів-бойовиків разом із братом Савою, і почалася "довга й завзята боротьба із царськими сатрапами". Вона полягала переважно в "ексах", як революціонери для стислості називали "експропріації", а простіше - збройні напади на банківські та поштові установи (згадаймо, як пишався "Коба" - Сталін своєю участю в "ексі" Тифліського банку!). Але нерідко траплялися й акти індивідуального терору... В 1909 році Махно "замочив" поліцейського пристава, після чого був арештований і присуджений до страти, що була замінена йому, по молодості, довічною каторгою.
"Революція 1917 року відкрила для мене, у ніч із 1-го на 2-е березня, браму московських Бутирок, а справа революції в Україні змусила мене швидко перебратися з Москви в рідне Гуляй-Поле, де я віддався знову... справі організації трудящих для боротьби за нове вільне життя", - пише Н. Махно у своїх мемуарах.
І ще один штрих до особистості "анархіста-хлібороба". Йому були абсолютно байдужі які б то не були національні "комплекси"... У Гуляйполі жили українці, росіяни, євреї, німці, молдавани, а тому насіння розбрату на міжнаціональному ґрунті тут не приживалося. За словами Махна, "трудове селянство в Гуляй-Полі не допустило в 1905-му єврейських погромів, коли відомі в Єкатеринославській губернії організатори та натхненники "Чорної сотні" - судовий слідчий п. Майдачевський і молоді представники купецтва, Щикотихін і Мінаєв - надсилали спеціально своїх гінців у Гуляй-Поле..."
Одержавши статус "батька"
Повернувшись у рідні пенати, "в'язень царату" очолив створений за його особистої участі Селянський союз. При цьому Махно і його соратники-анархісти, серед яких найбільшою славою користувалася Маруся Никифорова (особисто розстріляла двох "царських сатрапів" на станції Горіхове), активно озброювалися. У Тимчасового ж уряду в Петрограді, зайнятого придушенням корнилівського заколоту, до Гуляйполя руки, природно, не доходили...
Жовтневий переворот 1917 року Махно привітав (щоправда, звістка про взяття Зимнього докотилася до Гуляйполя лише на... початку грудня). Він тоді не боявся конкуренції з боку більшовиків і лівих есерів, набагато більше дошкуляла йому київська влада в особі "буржуазно-кулацької" Центральної Ради. Подумати тільки, вимагають роззброїти "революційне селянство"! З урахуванням цієї обставини Махно вступає в союз із більшовиками в особі В. Антонова-Овсеєнко.
Хоча вже тоді, у грудні 17-го, Нестор Іванович "розійшовся в ідейному плані" з більшовиками, які не приховували свого наміру побудувати державу... "Скрізь засновуються комісаріати. І комісаріати ці більше з поліцейським обличчям, ніж із обличчям рівного брата, який прагне нам пояснити, як краще було б улаштовуватися нам самим самостійно, без окриків начальства...".
Як же пропонував "улаштовуватися" гуляйпільцям їхній батько? "Під час революції Кредитний банк у Гуляй-Полі спекулював і мародерствував за рахунок праці. По праву, він мав бути давно експропрійований". З ініціативи Н. Махна "налагоджується товарообмін села з містом", або, висловлюючись по-сучасному, бартер, а також створюються сільськогосподарські комуни, організація яких "ґрунтувалася на рівності й солідарності співчленів... Кухні були загальними, їдальня теж". Здається, однак, що всі ці елементи "нового ладу" були скоріше показово-пропагандистськими заходами, ніж якоюсь довгостроковою кампанією з будівництва комунізму в окремо взятому Гуляйполі!
А ось що дійсно перетворило політкаторжанина Махна на батька всієї округи, то це його особиста участь у розділі поміщицьких земель, проведеному по справедливості, коли жоден із тутешніх селян не був скривджений. Всупереч радянській історіографії, яка затверджувала, що соціальною базою махновського руху було винятково "антиреволюційне заможне селянство" (або куркульство) Півдня України, фактично ця база була набагато ширшою. Простому народові, байдужому до всіляких там заумних президентів і спікерів, куди ближчий до серця батько, який каже прості та зрозумілі речі й узагалі "свій у дошку"!
"...Соціалісти та державники задоволені своїми успіхами. Широкі ж трудові маси, якими та в ім'я яких відбувалася революція, віддають свої права... під заступництво цим воістину, знахабнілим вершителям доль трудового люду". Настільки гнівні-викривальні слова Н. Махно промовляє в Москві влітку 1918 року (Україна в той час перебувала під німецькою та австро-угорською окупацією) керівникам радянського уряду. В. І. Ленін не лишився в боргу, заявивши "товаришеві з України" таке: "Так, так, анархісти сильні думками про майбутнє; у сьогоденні ж вони необґрунтовані, жалюгідні, винятково тому, що вони, в міру своєї беззмістовної фанатичності, реально не мають із цим майбутнім зв'язку..."
Перекопський фінал
Після виведення в листопаді 1918 року німецьких і австро-угорських військ з України та через політичну і військову неспроможність влади в Києві (була це Центральна Рада, уряд гетьмана Скоропадського чи Директорія на чолі з В. Винниченко й С. Петлюрою) головними "гравцями" в Українському театрі військових дій, до 1920 року включно, були червоні й білі. В цій ситуації формуванням батька Махна самою долею уготована роль "третьої сили".
Взимку 1919 року бойові загони анархістів разом із Червоною армією борються проти білогвардійських військ генерала Денікіна, що наступають на Донбас. Махновці показали себе хоробрими й умілими воїнами при захопленні Маріуполя (28 березня 1919 року), однак традиції "козацької вольниці", м'яко кажучи, не сприяли дисципліні, без якої армія перетворюється на незрозуміло що... Якщо хлопцям траплявся на шляху винний склад, то наступ на ворога... захлинався до загального протвереження... До того ж "некерований" батько провів із превеликою помпою анархістський з'їзд, хоча подібні заходи у фронтових умовах суворо заборонялися.
Москва починає явно тяготитися таким "союзником". Привід для оголошення батька "ворогом революції" з'явився в травні 1919-го, коли козачий корпус Шкуро прорвав лінію оборони червоних саме на тій ділянці, де перебували махновські частини. І ось уже голова Реввійськради Л. Троцький висуває гасло "Геть махновщину!". До речі кажучи, у цей час Махну, роль якого спочатку недооцінювали в денікінському штабі Збройних сил Півдня Росії, пропонують примкнути до білого руху. Але подібні пропозиції батько "із презирством відкинув". Зате демонстративно повів переговори з отаманом Григор'євим, що був оголошений більшовиками поза законом, а також уклав "союз" із Петлюрою - так би мовити, в піку й білим, і червоним!
В 1919 році "Повстанська армія імені батька Махна" (так вона звалася) нараховує до 60 тисяч бійців. Завдяки тачанкам (під бойові колісниці переобладнувалися брички, у великій кількості реквізовувані в заможних хуторян) махновці долали до 100 км на добу, з'являючись там, де їх не чекали.
На боротьбу з ними Денікіну довелося відволікати значні сили (корпус Слащева, кінноту Шкуро і т.д.), внаслідок чого був загублений "стратегічний темп" наступу білих на Москву. Однак (о, іронія долі!) великомасштабна операція Червоної армії з ліквідації "бандформувань" Махна на початку 1920 року дозволила білим ґрунтовно зміцнити свій кримський плацдарм. Більшовики зрозуміли свою помилку, і у вересні 1920-го Ленін дає вказівку командуючому Південним фронтом М. Фрунзе почати переговори з Махном із метою виступу єдиним фронтом проти Врангеля.
Кримський дослідник феномена махновщини Олександр Тимощук так описує у своїй книзі "Анархо-комуністичні формування Н. Махна" події, що відбувалися потім: "Перед штурмом Перекопських укріплень Фрунзе зробив перегрупування сил. Повстанська армія була виведена з оперативного підпорядкування 13-й армії й передана 4-й... У такий спосіб махновці перебували на напрямі головного удару... Вони повинні були першими переправитися та вступити в бій, відволікти на себе сили супротивника, забезпечити штурм червоними частинами перекопських укріплень. Чехарда з оперативним підпорядкуванням махновської Повстанської армії дає підстави припускати, що Фрунзе передбачав великі втрати особового складу фронту і шукав "союзникам" найнебезпечніші місця".
Як би там не було, але махновцям випала честь першими почати практичне здійснення популярного в 1920-му девізу "Даєш Крим!". До кінці дня 9 листопада червоноармійці, що переправилися через Сиваш, і махновські частини під командуванням Каретникова зайняли село Караджанай, після чого врангелівці відступили з Перекопського валу на Ішуньські позиції... 10 листопада махновці беруть участь у кривавому кавалерійському бою в Ішуні, 13 листопада їхні тачанки гуркочуть вулицями Сімферополя, 15 листопада Кримська група Каретникова займає Євпаторію, а потім, у складі 2-й кінної армії, махновські формування входять у Севастополь і Ялту. "Мавр зробив свою справу..." І Фрунзе доповідає Леніну (23 листопада) про "початок ліквідації партизанщини". Це завдання було полегшене тим, що в боях за Крим махновці втратили щонайменше 6 тисяч добірних бійців.
Викликані в Сімферополь командир кримської групи махновців С. Каретников і його начштабу П. Гавриленко були "без зайвих слів" розстріляні, така сама доля чекала й на багатьох інших визволителів Криму, які боролися під чорними анархістськими прапорами. Самого ж батька Махна зловити так і не зуміли.
Він уходить від червоноармійських частин, що переслідували його по п'ятах, з'являючись не тільки в різних місцях України, але навіть у російських регіонах - у Курській, Воронезькій губерніях і на Доні. Але всі спроби батьки в черговий раз підняти на "боротьбу проти вікового рабства" втомлене від громадянської війни селянство були марні...
Безумовно, під прапорами Махна було чимало ідейних борців, однак наявність при ньому таких особистостей, як горезвісний Льова Задов, "с которым шутить не надо", або "крута" Маруська Никифорова, аж ніяк не додавала авторитету Несторові Івановичу. В кінцевому підсумку він із сотнею найвірніших хлопців переправився 26 серпня 1921 року через Дністер і здався на милість румунської влади...
Потім був Париж, де Махно перемінив свій френч на цивільний піджак, де він опанував професії шевця й типографського робітника, де він писав мемуари про "смутний час", сповнені ностальгії за рідним Гуляйполем.
За матеріалами http://www.makhno.ru/
вырезано модератором
Moderator on: Не надо спамить, забаним.
rescuer:
А где же жил гЭрой-ОтОман Нестор ИвановЫч.....Шо в ГП я знаю...а конкрЭтней...
Johny:
Нехвата зараз українському народу такого "Батьки". Який би зміг розворушить та підняти замордований за роки "незалежності" український люд, та вичістить країну від брудних політиканів-крадіїв !
rescuer:
--- Цитата: rescuer от Марта 12, 2006, 17:00:25 ---А где же жил гЭрой-ОтОман Нестор ИвановЫч.....Шо в ГП я знаю...а конкрЭтней...
--- Конец цитаты ---
Так скажет кто-то или нет.....
vlad:
Ну где он жил - не скажу, потому что не располагаю такими свединиями. но возле меня жила его родная сестра, которая потом в 84 году переехала к дочке в Никополь ( дочь звали Людмилой ) , дальнейшей судьбы не знаю - хата пока осталась, остальное уже выгребли.
Навигация
Перейти к полной версии